ABOUT US | St John the Baptist Ukrainian Catholic

ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ СВЯТОГО ІОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Перші іммігранти оселилися в Брантфорді на початку 20 століття, в 1902 році,
майже 100 років тому. Більшість цих поселенців були лемками з села Одрехова
на Західній Галичині, яка на той час перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Багато хто
приїхав у пошуках роботи. Компанія Pratt and Letchworth почала наймати працівників, і приблизно 50 сімей
переїхали з Буффало, штат Нью-Йорк, до Брантфорда. Інші приїхали з Детройта, штат Мічиган.

Українці дотримувалися греко-католицького обряду. Після поселення вони почали думати про
організацію українських мес і, в довгостроковій перспективі, про придбання власної церкви.
Священики приїжджали з таких віддалених міст, як Буффало і Детройт, щоб відправляти весілля,
хрещення і меси. Довгий час поселенці мали щастя користуватися
каплицею римо-католицької церкви Святого Василія. Було створено комітет і
засновано фонд з єдиною метою — зібрати гроші на придбання церкви. Люди ходили
колядувати на Різдво, влаштовували танці та театральні вистави.

У червні 1911 року було засновано Братство Святого Івана Хрестителя, що ознаменувало
початок існування цієї парафії. Ім'я Святого Іоанна Хрестителя було обрано на згадку про того,
кого вони залишили в Одрехові. До 1913 року церква налічувала 178 оплачуваних членів.
Лише 22 серпня 1917 року велика двоповерхова будівля за адресою 100 Terrace Hill St.
була придбана у J.D. Watkins за 6000 доларів. Першим священиком, призначеним до цієї парафії, був
о. М. Ірча.

Верхній поверх використовувався як церква, а нижній — як житло та офіс для
священика. Ця невелика громада українців розпочала нове життя у власній церкві, яка
на той час була відома як Русинська церква Святого Івана. (Таку назву мали всі
українські церкви на той час, оскільки Україна колись називалася Руссю. Лише після
Першої світової війни назва була змінена.) Вони молилися і дякували Всевишньому Отцю за цей
новий початок.

Парафія була дуже активною. Вона організувала молодіжну групу, школу, театральний гурток і
хор. У той же час було засновано Сестринство. Братство стало
членом Центрального комітету українців у Канаді, відомого сьогодні як
Український канадський конгрес.

Була потреба в залі, і парафіяни вирішили позичити свої власні гроші, без відсотків,
на цей проект, щоб не було потреби в іпотеці. 27 листопада 1928 року
було надано дозвіл на цей проект з орієнтовною вартістю 2400 доларів. Підрядником
був Дж. Дж. Боуден.

26 лютого 1929 року сталася катастрофа. Пожежа знищила другий поверх,
де знаходилася церква, а також інтер'єр нижнього поверху. Пожежа також спричинила
значні пошкодження від диму в решті будівлі.
«Коли пожежники відреагували на телефонний дзвінок, який надійшов о 1:35 ночі, вони виявили, що
вулиці вкриті кригою, і їм довелося бути дуже обережними, інакше вони б не змогли дістатися до
місця пожежі». «Коли вони прибули, місце виглядало як палаюче пекло». «Умови були
жахливими. Як тільки вода потрапляла на обладнання, вона замерзала. Сходи, шланги та опори
були вкриті кригою, що дуже ускладнювало роботу. Начальник Льюїс піднявся сходами
зовні будівлі і спустився так, як це можна побачити лише в комедійному фільмі.
Він заявляє, що відчував контакт лише двічі: на півдорозі вниз і внизу».
«Поки чоловіки піднімали 40-футове подовження в повітря, щоб дістатися до даху,
з карниза впав важкий кам'яний ковпак. Він ледь не зачепив пожежників біля підніжжя,
зачепивши спину пожежника Джонсона. Він впав на драбину, зламавши її, як зубочистку.
Щасливий випадок змусив пожежну службу думати більше про людське життя, ніж про матеріальні
речі, і воду розпилювали, поки не стало можливим залишити будівлю, щоб денне світло
розповіло свою історію.

(Витяги з Expositor - середа, 27 лютого 1929 р.)
Отець Дж. А. Халовка подякував пожежній службі за те, що їй вдалося «взяти ситуацію під контроль,
врятувавши нову прибудову з мінімальними пошкодженнями, а також частину
основної споруди».

(Витяги з Expositor - четвер, 28 лютого 1929 р.)
Парафіяни отримали 9000 доларів страхового відшкодування і того ж року почали
відбудовувати церкву. 31 серпня 1929 року було надано дозвіл на початок реконструкції та
добудови до існуючої будівлі. Підрядником був Дж. Брок. Вартість робіт склала 7350 доларів. Церква
стоїть і донині. Священик І. Колсун став призначеним священиком на цей час,
і церква була освячена 22 грудня 1929 року. Парафіяльне життя почалося знову.

Єпископ Ісидор Борецький готується до різдвяної меси в канцелярії української католицької церкви в Торонто, де українці святкують народження Христа.

З 1929 по 1939 рік у парафії було 7 різних священиків, після чого до неї був призначений о. Ісидор
Борецький. Він залишався у парафії Святого Івана Хрестителя, поки 3 березня 1948 року не став
єпископом Торонто та Східної Канади. Саме в ці
роки чоловіки з парафії викопали підвал для нової кухні.
Любов до церкви була настільки великою, що чоловіки працювали цілий день, а потім приходили на роботу
ввечері, щоб завершити роботу.

На початку 1940-х років була створена Українська католицька молодіжна організація. Парафія
зазнала зростання членства після Другої світової війни. Багато молодих чоловіків з парафії
служили в канадських збройних силах. Всі ці хлопці були в підлітковому віці або на початку
двадцятих років. Двоє молодих чоловіків ніколи не повернулися; Джон Білас і Андрій Сивик

Протягом наступних 20 років парафія зростала. Отець Йосип Теліжин став настоятелем
у червні 1949 року і пробув на цій посаді понад 18 років. Це найдовший термін, який будь-який священик
пробув у цій парафії.

Почали створюватися нові організації: Українська молодіжна асоціація, Українська католицька
жіноча ліга, танцювальний гурт та група міністрантів.

У 1952 році було збудовано житло. 1953 рік став початком Ліги визволення
України, яка сьогодні відома як Ліга українських канадців, оскільки Україна
стала незалежною 24 серпня 1991 року. Зал було відремонтовано та добудовано
у 1959 році за приблизно 8 000 доларів. У 1961 році до резиденції було додано гараж вартістю
500 доларів, який побудували наші парафіяни. У 1962 році було завершено будівництво нового іконостасу.
Іконописцем був син священика Омелян Теліжин. Пан Дубецький побудував як
головний вівтар, так і малий вівтар, що стоїть перед іконостасом.

У 1968 році парафіяни пожертвували свій час і гроші, щоб покласти нові підлоги, нові лави
і перештукатурити стіни. Пізніше, в 1971 році, була розширена ризниця. На той час
настоятелем був о. Чарні. У 1972 році був побудований новий зал, який використовується і досі.
Для фінансування цього проекту парафія організувала танці, модні покази, конкурси популярності,
лотереї та кейтеринг.

1974 рік став роком першого Міжнародного фестивалю сіл, в якому
українська громада брала участь з самого початку. Три роки по тому, в
1977 році, був заснований клуб для літніх людей «Соняшники». Нові вітражі були
встановлені в 1980 році.

70-річчя парафії відсвяткували в 1981 році з новим священиком,
отцем І. Лещишиним. Саме цього дня було освячено прапор УКЖЛ та привітано нового священика.
Два роки по тому, в 1983 році, до іконостасу було додано другий ряд ікон.
З того часу було виконано багато роботи. Більша її частина стосувалася суто утримання, тобто
ремонту та обслуговування. Є одне велике починання, яке триває
донині. Ця парафія під керівництвом отця Б. Чолі розпочала план розпису
нових ікон на стінах церкви. Вона розпочалася в 1996 році і триває досі. Того ж
року Майк Дубецький побудував новий хрест для фасаду церкви, який був
спонсорований Клубом пенсіонерів. Куполи церкви були переобладнані в 1998 році. Тільки ці
проекти коштували понад 80 000 доларів — нелегке завдання! U.C.W.L. та
Villages були основними спонсорами фінансової допомоги церкві.
Церква є прекрасною завдяки важкій праці, яка була вкладена в цю парафію, починаючи від
перших поселенців у 1902 році і до членів парафії сьогодні.

Українська парафія Святого Івана Хрестителя має довгу історію. Ми дякуємо Богові
за те, що він зберігав цю парафію протягом багатьох років, як у добрі, так і в
лихі часи. Ми просимо Його благословення, щоб ми продовжували зростати як парафія у 21 столітті під
духовним керівництвом отця З. Дідуха.

Взято з брошури до 90-річчя