At the age of three, Mary accordingly was brought by her parents to the Temple to be dedicated to the Lord. There in the Temple Mary was reared “like a dove” and received her nourishment “from the hand of an angel.” Although this story appears only in apocryphal writings and cannot be taken seriously, it yet provides so striking a picture of Mary’s elect state and her perfect dedication to God’s will that it soon asserted its influence on the cycle of Marian feasts.

The idea of celebrating the entrance of the Mother of God into the Temple, at least in a symbolic sense, is an ancient one and seems to have arisen already in the fourth century. By the seventh century a liturgical canon, attributed to a Greek monk, George, had appeared in honor of this feast. The feast, however was not introduced in Constantinople before 700 A.D. this can be deduced from the fact that no such liturgical service was designated in the eighth century menaia of Constantinople. Our first certain evidence dated from the eleventh century. The feast is also to be found among those approved in the constitutions of Manuel Komenens in 1166. It was introduced in the West by am French nobleman, Philip de Maizieres, who attended the court of Gregory XI at Avignon in 1371 as an ambassador of the king of Cyprus. In 1472, Pope Sixtus IV extended its observance to the universal church.

​

Введення в храм Пресвятої Богородиці
21 листопада

​

У віці трьох років Марію, відповідно, батьки привели до Храму, щоб присвятити її Господу. Там, у Храмі, Марію виховували «як голубку», і вона отримувала їжу «з руки ангела». Хоча ця історія з’являється лише в апокрифічних писаннях і не може сприйматися серйозно, вона, тим не менш, надає настільки вражаючу картину обраного стану Марії та її досконалої відданості Божій волі, що незабаром справила вплив на цикл маріанських свят.

Ідея святкування введення Божої Матері до Храму, принаймні в символічному сенсі, є давньою і, здається, виникла вже у IV столітті. У VII столітті з’явився літургійний канон на честь цього свята, який приписують грецькому ченцю Георгію. Однак це свято не було введено в Константинополі раніше 700 року н. е. Про це свідчить той факт, що в «Менаї» Константинополя VIII століття не зазначено жодного такого літургійного богослужіння. Наше перше достовірне свідчення датується XI століттям. Це свято також фігурує серед тих, що були затверджені в конституціях Мануїла Комуніна в 1166 році. На Заході його запровадив французький дворянин Філіп де Мейзьєр, який у 1371 році перебував при дворі Григорія XI в Авіньйоні як посол короля Кіпру. У 1472 році папа Сикст IV поширив його відзначення на всю Вселенську Церкву.

​